Сльозами я вмиватимусь щоранку, і цілуватиму я фото без кінця. Душа і серце плачуть, відпустити треба, а я не в силі жити без твоїх ночей.

В групі в Фейсбуці  Українська поезія Ірина Гох написала дуже зворушливий вірш пам’яті трагедії в Тегерані.

Тепер я посмішку твою ловитиму на небі. І сяйво неземних очей. Душа і серце плачуть, відпустити треба… А я не в силі жити без твоїх ночей.

Та й як мені тепер одному бути На цій землі серед закоханих сердець? Тебе, моя кохана, ніколи не забути, Як не забути день, коли ішли ми під вінець.

Той чорна мить і чорна взлітна смуга Навіки закарбуються в мені. Проклятий рейс, він вкрав тебе, і тільки туга Довіку житиме в душі.

Сльозами я вмиватимусь щоранку І цілуватиму я фото без кінця. Така прозора, чиста, і на світанку Ти прийдеш Ангелом до мене іздаля.

Та не обіймУ вже тебе, моя кохана, Тепла твого вже не відчути на землі. Моє життя без тебе – вічна рана, Лиш спогадами житиму в своїй пітьмі.

І дихати не зможу я без тебе, Повітря тисне, груди розрива. І небо… сіре і холодне небо… На ньому лише посмішка твоя жива…

20.01.2020 Ірина Гох

За матеріалами Ірини Гох

Також рекомендуємо відео

Источник: bestpost.co.ua