Перед тим, як читати мій пост, просто подивіться кілька хвилин на ці фото. Просто погляньте. ⠀
⠀
А тепер я розкажу вам історію, що стоїть за ними.
Я дізналася про Мар‘яна від жінки, яка разом із своїм дитям лежала в тому ж відділенні, що й він. І я вдячна Юлі, бо саме її небайдужість врятувала дитину. ⠀
⠀
Я знайшла його в палаті, закутаного в лікарняний коц, він весь тремтів від високої температури і роздерав своє тіло через дикий свербіж. Його привезли до лікарні з інтернату. Він розповів мені історію свого життя. Скільки всього витримала ця дитина! Він ріс по людях, де його маленького забувала мама, бо вже тоді сильно випивала, змалку звик до відчуття голоду і побоїв співмешканців мами, а після того, як він втратив свідомість через голод просто в кабінеті голови села, куди прийшов просити захист, його відправили до інтернату.
На зимові свята усіх дітей забирали додому, проте за Мар’яном ніхто не приходив, тоді його віддали у психічну лікарню. Там через булінг місцевого антилідера, його псоріаз загострився, шкіра почала злазити клаптями, він просив допомогу, але її не надавали. Після повернення до інтернату, стало зрозуміло, що стан дитини важкий, вчитися, та навіть ходити він вже не міг і Мар’яна було госпіталізовано. Так він опинився в дитячій дерматології, і з січня до березня йому щодня ставало тільки гірше.⠀
Сьогодні Мар’ян сказав мені, що якби я його тоді не знайшла, він би помер. Ми довго разом згадували все, що довелося пройти: нашу подорож в Ужгород до професора Андрашко, його процедури, наші читання цікавенних книг і новий етап в житті. Я щаслива, бо вдалося знайти необхідні ліки з за кордону, забезпечити всі ті тони кремів і мазів, а головне увагу, любов, години спілкування, і неймовірні заняття з нашим психологом. За ці 2 місяці втілилися мрії дитини, яка навіть не сміла мріяти, а найголовніше дитина ожила на наших очах… ⠀
В середу Мар‘яна випишуть, і він поїде не у притулок, а до бабусі, про яку мріяв.
Я неймовірно вдячна нашій команді порятунку, професору Андрашко і Лілії Володимирівні, які пліч-о-пліч рятували дитину, медичному персоналу, які дуже полюбили хлопця, кожній людині, яка допомагала нам придбати ліки, одежу, продукти, і навіть омріяний планшет! Це ще одне чудо, яке створило милосердя і увага до дитини, яка нікому не була потрібна. Сьогодні Мар’ян посміхається, і це дає надію і віру в людей усім нам!
“Прeзuдeнт Зeлeнcькuй плaкaв, щuрo і нe нa кaмeрy”! У Мeрeжi пoкaзaлu звoрyшлuвi кaдрu зycтрiчi пoлoнeнuх!