Цю історія, яку без перебільшення не можливо читати без сліз, розповіла на своїй сторінці Марта Левченко, засновник «Центру доброти для мами і дитини».
«Їй виповнилося лишень 9 і вона тільки закінчила 3 клас. Але в неї господарство, старенька бабуся після інсульту і прикута до ліжка мама.
Щодня куховарити, прати руками в льодяній воді, виносити відра сечі, город, виводок голодних кошенят і песик, а ще закупи і безліч абсолютно недитячих завдань. Вона потайки дістає у мами книжки, бо все, що є вдома, вже перечитала, і єдині слова на папері – це мамині романи. Кажуть, вона для них ще замала, але їй так хочеться читати бодай щось. Соціальний працівник каже, що маленька читає 300 слів на хвилину.
Вона спить у мами в ногах на малесенькому матрацику (бо ліжко на якому спала зацвіло) на який вже не поміщаються її ноги. Ніколи не виїжджала за межі свого села. Хіба що пригадує, як її везли в лікарню, відтоді вона думає, що Чернівці – це місце де є тільки лікарня.
Окрім магазину і школи вона нікуди не ходить. Хоча захоплено розповідає, що якось їх зі школи водили на екскурсію, за поворот вулиці, на якій стоїть школа. Вона від того була дуже щаслива, бо на інші екскурсії її з класом не запрошують. Дуже хоче піти до церкви, але не знає, де та церква в селі, повести її нема кому, а по дорозі до школи чи магазину вона церкву не зустрічала. Тому вона молиться пошепки вдома, каже за всіх молиться – за маму, за добрих людей і за своїх кошенят.⠀
Та й нема коли їй кудись ходити: вдома вже 2,5 роки до ліжка прикута її мама, яку не можна на довго залишати саму, в них в домі є навіть спеціальний дзвіночок для тривоги. Ви б чули, як вона розповідає про хатні справи! Наче досвідчена домогосподарка! Із розумінням каже про борщ і пиріжки, тушену капусту і, навіть, натуральний сік. Але ж дитині 9 років, а в неї немає друзів, іграшок та часу на ігри.
Каже, що з неї сміються в школі, кажуть, що її мама інвалід, а вона доглядальниця. Вона прив’язана до своєї хатки наче цуценя на ланцюжку. Не знає, яка ріка в рідному селі, бо ніколи її не бачила. Все що існує не на її звичному маршруті школа-магазин- дім абсолютно невідоме дитині…⠀
Я просто не могла це усвідомити, і сьогодні вперше вивезла Богданку в Чернівці. Ви б чули ті крики в машині! До речі, в машині вона теж їхала єдиний раз – в лікарню три роки тому. Тільки ми минули її село, вона вигукнула, що так далеко ще не була. Місто Добра, діти, піца (до якої вона не доторкнулася, поки я не пообіцяла відвезти піцу і мамі також), Університет, фонтан, площа з голубами… дитина кричала, що сьогодні найкращий день у її житті, і що нічого красивішого в житті вона ще не бачила.⠀
Але ж так не може бути! Ну не може дитя так жити! І її мама, яка 2,5 роки не бачила вулиці, бо не має інвалідного крісла, бо пороги високі, бо сходинки, бо в двері не пройде коляска. Люди не мають так жити! Ми ж можемо допомогти! Безліч матусь доглядають своїх дітей будучи на інвалідних візках, просто треба мамі Богданки теж дати таку можливість
Ми можемо зробити житло Богданки і її мами доступним для них, зняти пороги, залити підлогу, змінити двері, вибити цвіль зі стін, зробити душ в який заїде коляска, і кухню, в яку зможе добратися мама, і сама куховаритиме своїй дочці, туалет з поручнями, замість відра посеред кімнати. Потрібні також пральна машинка, щоб дитя не здирало собі пальці у холодній воді та бойлер. А ще кімнатка принцеси для Богданки, з її власною книжковою поличкою, ЛІЖКОМ, і місцем для уроків. Це ж все реально змінити, щоб до дитини повернулося дитинство, її мама стала мамою, і могла піклуватися про свою маленьку, могла нарешті помитися.
Такий розпач і приреченість у цьому домі. Прикута до ліжка мама у підземеллі, замучена старенька дитина позбавлена всіх орієнтирів в житті, мрій і віри в чудеса, та 82-річна бабуся після інсульту…
Попередній прорахунок робітників – необхідні 90 тисяч гривень, аби все привести до ладу. І це без меблів і опалення. Для родини це захмарні, неможливі гроші!
Я щаслива, що завдяки неймовірній людині, небайдужому і дійсно відповідальному соціальному працівнику Зінаїді, я знайшла Богданку, яка втратила дитинство у 6 років. І разом з вами маю шанс його їй повернути!
Дуже прошу допомогти! 10-100 гривень, кожна копійка – це зміна їхнього життя! Ми маємо розпочати щонайшвидше! Адже стільки треба зробити!
Прошу репост! Створюйте аукціони, акції, об’єднуйтесь з колегами по роботі. Кожна ваша ідея – це зміна у Богданкиному житті! Тут страшна біда і без нашої допомоги їм не впоратися!⠀
ПриватБанк: 5169 3305 2004 4568 картковий рахунок БФ «Я майбутнє України» оформлений на керівника фонду Левченко Марту ⠀
Розрахунковий рахунок: валюта UAH ПАТ КБ «Приватбанк» м. Чернівці МФО 356282⠀
ЕДРПОУ 37830229⠀
UA373562820000026008051509451⠀
Призначення платежу: Дім для Богданки ⠀⠀
PayPal: дім для Бонданки ⠀
Kidsfutureukraine@gmail.com
Кожна дитина має право на щасливе дитинство»
P.S. Через кілька днів після публікації цього посту відгукнулися сотні небайдужих людей. У помешканні в Богданки вже роблять ремонт, а для мами привезли спеціальне крісло. Отже є надія, що і ця дитина ще дізнається, що таке справжнє дитинство…
В зале была гробовая тишина: Зеленский воплотил в жизнь самый страшный сон барыг и коррупционеров