Прийшла Дарина в церкву й гірко плаче,До Бога простягла в молитві руки,Бо, і вона, і чоловік батрачатьА вистачає тільки на продукти.
Почув священик цю молитву щиру,Та й каже: Розкажи мені, вірянко,Як ти живеш, чи в злагоді, чи в мирі,Чи набожна ти в серці християнка?
— Ми живемо разом із чоловіком,В садибі невеликій та чистенькій,І діточок ми маєм також трійко,Городик і садочок зеленький.
Працюємо із вечора до рання —Я, чоловік, допомагають діти…Так тяжко знести це поневіряння,Шматочок хліба на усіх ділити.
Священик взяв тоді її за рукуЙ повів до гарно вбраного будинкуА там на лавці, вся в сльозах, і в мyкахСиділа жінка й плакала в хустинку.
Вона жила заможно, в гарнім домі,Одягнені були гарненько діти,Але вона була з народження слiпоюІ не могла на світ цей подивитись.
Зайшов священик ще в одну хатину.Вона була іще гарніше вбрана,В ній жінка бавила малу дитину,І плакала із вечора до рання.
Вона розповіла, що чоловікаПів року вже, як на вiйні убuто.Залишилась: вона і діток двійко,І бiль, що в серці буде завжди жити.
Пішли вони до третьої хатини.В ній було повно вбранства дорого.Отут вже щастя, – мовила ДаринаЦим людям не бракує вже нічого.
Та у великім, дорогім будинкуЖила всього одним одна людина —Побачила Дарина — гарну жінку,Якій Господь, не дав сім»ю й дитину.
Не було щастя, хоч і гроші мала,У самоті в своїх хоромах жИла…Священика, Дарина, обійняла,Сказавши тихо: «Я все зрозуміла.
Ми негаразди помічаєм частоНедоліки, злиденнісь і зневіру…І забуваємо про справжнє щастя:Дитячий сміх, любов, обійми щирі!
Автор – Алла Мініна, за матеріалами сайту “Доброта”
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Їду в маршрутці, у вухах – навушники. Раптом через музику доносяться стpaшні крики, і вся маршрутка озирається на заднє сидіння. Я аж остовпіла