Ані було шість, увесь цей час вона жила з батьками-n’яницями. Вдома не було що їсти, в квартирі було холодно і погано пахло. Щоб якось вижити, Аня змушена була годинами стояти біля великих магазинів і просити. Наближалося Різдво

Одного зимового холодного вечора Аня намалювала малюнок. На невеликому аркуші зобразила ангелика, який, на її думку, здійснював усі бажання. А може, це зробить маленький Ісусик, який ось-ось народиться? Акуратно склавши малюнок, Аня залишила його на столі, а сама пішла спати.

Прокинувшись, дівчинка відразу побігла до вікна. Допікав голод, тож вона пішла на пошуки чогось їстівного.

…Час від часу до магазину заходили люди, декотрі якнайголосніше обговорювали новорічне меню. Декотрі при виході помічали дівчинку й давали щось із того, що купили собі до столу. Раптом до дверей підійшли чоловік і жінка, голосно й жваво щось обговорюючи. Дівчинка намагалася слідкувати за цією парою через прозорі скляні двері й вітрини.

Ось ці двоє вже скупилися і наближалися до виходу. Вже на вулиці жінка відразу ж кинулась до Ані. Запитала, чому дівчинка сама, чи, бува, не загубилася. Спочатку Аня не встигала відповідати на всі запитання, але тітонька виявилася наполегливою і слово за словом вивідала в дитини правду. Тоді глянула на її сині від холоду руки й запропонувала поїхати до них додому. Дівчинка охоче погодилась.

Удома в тітки Олі й дядька Ігоря було тепло, затишно і пахло їжею. Жінка відразу ж заходилася пригощати Аню всім, що було в кухні й у холодильнику. Чоловік негайно поїхав по новий одяг, адже той, в якому була дівчинка, старий і не достатньо теплий.

За годину Аня крутилася перед дзеркалом у новому вбранні. А ввечері вони всі разом дивилися мультфільм на великому телевізорі. «Завтра Різдво, — думала дівчинка. — Яке ж Різдво без чуда? Ісусик допоможе мені…»

Тітка Оля запитала Аню, чи не хоче вона залишитися з ними. І дівчинка, не вагаючись, кивнула голівкою на знак згоди.

— Треба спитати дозволу в твоїх батьків, — запропонувала тітка Оля. — Вони будуть хвилюватися…

— Не будуть, — махнула рукою Аня. — Вони, певно, не прийдуть ночувати. А якщо й прийдуть, то, може, й не помітять, що мене немає.

…Наступного дня дівчинка з тіткою Олею і дядьком Ігорем ходили до церкви й готували страви до Святої вечері. А ще двічі їздили до батьків Ані, проте їх не було вдома.

— Приїдемо ще завтра, — сказала тітка Оля. — Але саму ми тебе тут не залишимо…

…У теплій, затишній оселі тривали останні приготування до вечері. Дядько Ігор попросив Аню слідкувати, коли в небі спалахне перша зіронька — тоді можна буде сідати до столу. Аня вперше про це чула й ледь очі не видивилася, поки зірка нарешті з’явилась.

— Пора вечеряти! — вигукнула радісно і подумки подякувала Ісусикові й ангеликові, бо напевне не знала, хто з них здійснив її мрію.

Автор – Оленка СТУПАК. за матеріалами видання “Вільне Життя”

Джерело:osoblyva.com

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Ані було шість, увесь цей час вона жила з батьками-n’яницями. Вдома не було що їсти, в квартирі було холодно і погано пахло. Щоб якось вижити, Аня змушена була годинами стояти біля великих магазинів і просити. Наближалося Різдво