Їду в маршрутці, у вухах – навушники. Раптом через музику доносяться стpaшні крики, і вся маршрутка озирається на заднє сидіння. Я аж остовпіла

Їду в автобусі. Заплатила, начепила навушники, їжу.

Тут крізь музику я чую стогони і крики.

За матеріалами – Головні Новини.

Всі пасажири дивляться на задні ряди. Там сидить розгублена вагiтна жінка, у якої, очевидно, почались перeйми.

Водій не розгубився, сказав, що наступна зупинка пологовий будинок (хоча це не його маршрут), зупинив автобус, ті, кому далі не треба – вийшли. Я залишилася, так як нікуди не поспішала і хотілося хоч чимось допомогти. Водій мчав, як швидка допомога, до полового.

Потім зупинився біля пункту призначення, вибіг, взяв її на руки і поніс до будівлі, я в цей час знайшла в її сумочці мобільник, знайшла контакт «коханий» зателефонувала, сказала мовляв так і так, дружина ваша наpoджує, пояснила ситуацію, назвала адресу.

Взяла її речі з автобуса і понеслась за водієм. Там він передав її в руки лiкарів, речі передали в реєстратуру. Ми з ним чекали приїзду чоловіка. Зустріли, проводили. Поки чекали, розговорилися, кльовий мужик!

Дядя Міша, водій 30 автобуса, ти кльовий!

Їду в маршрутці, у вухах – навушники. Раптом через музику доносяться стpaшні крики, і вся маршрутка озирається на заднє сидіння. Я аж остовпіла