«Дядя, а коли я помру?» Розповідь дитячого хірурга, від якої сльози на очах …

Років 15 назад вночі забігає до нас в ординаторську сестра з приймального покою.

– Пацієнт важкий у другій операційній!

Я – туди, бригада вже зібралася, на столі дівчинка років шести. Поки одягався і стерилізувався, дізнався подробиці. У автоаварію потрапила сім’я з чотирьох чоловік. Батько, мати і двоє дітей: близнюки хлопчик і дівчинка.

Більше за всіх постраждала дівчинка: удар прийшовся в область правої задньої дверцята, там де знаходився дитина. Мати, батько і її брат майже не постраждали – подряпини та гематоми. Їм допомогу надали на місці.

У дівчинки переломи, тупі травми, рвані рани і велика втрата крові.

Через пару хвилин приходить аналіз крові, і разом з ним звістка, що саме третьої позитивної у нас зараз немає. Питання критичне – дівчинка «важка», рахунок на хвилини. Терміново зробили аналіз крові батьків. У батька – друга, у матері – четверта. Згадали про брата-близнюка, у нього, звичайно, третя.

Вони сиділи на лавці в приймальному покої. Мати – вся в сльозах, батько блідий, хлопчик – з відчаєм в очах. Його одяг був увесь забруднений кров’ю сестри. Я підійшов до нього, присів так, щоб наші очі були на одному рівні.

– Твоя сестричка сильно постраждала, – сказав я.

– Так, я знаю, – хлопчик схлипував і потирав очі кулачком. – Коли ми врізалися, вона сильно вдарилася. Я тримав її на колінах, вона плакала, потім перестала і заснула.

– Ти хочеш її врятувати? Тоді ми повинні взяти у тебе кров для неї.

Він перестав плакати, подивився навколо, розмірковуючи, важко задихав і кивнув. Я покликав жестом медсестру.

– Це тьотя Свєта. Вона відведе тебе в процедурний кабінет і візьме кров. Тьотя Свєта дуже добре вміє це робити, буде зовсім не боляче.

– Добре. – хлопчик глибоко зітхнув і потягнувся до матері. – Я люблю тебе мам! Ти найкраща! – Потім, до батька – І тебе тато, люблю. Дякую за велосипед.

Світлана відвела його в процедурну, а я побіг в другу операційну.

Після операції, коли дівчинку вже перевели в реанімацію, повертався в ординаторську. Помітив, що наш маленький герой лежить на кушетці в процедурній під ковдрою. Світлана залишила його відпочити після забору крові. Я підійшов до нього.

– Де Катя? – запитав хлопчик.

– Вона спить. З нею все буде добре. Ти врятував її.

– А коли я помру?

– Ну … дуже не скоро, коли будеш зовсім старенький.

Спочатку я якось не зрозумів його останнього питання, але потім мене осінило. Хлопчик думав, що помре після того, як у нього візьмуть кров. Тому він прощався з батьками. Він на всі сто був упевнений, що загине. Він реально жертвував життям заради сестри.

Розумієте, який подвиг він здійснив? Справжнісінький. Багато років минуло, а у мене до цих пір мурашки кожен раз, коли згадую цю історію …