Я не можу зупинити сльози зі вчорашнього вечора. Влада, чиновники, мерзотники-хапуги вбили щасливу молоду українську родину з Миронівського району Київської області.
Чоловік, жінка і донечка їхали кудись у справах… тато був завжди обережний за кермом. Це знали всі. Але раптом машина потрапила у яму на дорозі, відлетіло колесо і їхню машину кинуло під вантажівку, яка їхала по зустрічній смузі…Мама загинула одразу, донечка померла в «швидкій», а тато зараз у важкому стані в лікарні.
Ця родина жила по сусідству з сільським будиночком моєї доньки… майже хата до хати. Дівчинка Аліна виросла у нас на очах, завжди гуляла з моїми онуками, няньчила їх, коли вони приїжджали в село на свята чи канікули. Перед очима зараз постійно стоїть картина — вона з моїми трьома онуками сидить на килимку на галявині і читає їм книжки…
Ця родина була надзвичайно працьовита, я їм так і казала: «Ви як бджілки… день і ніч працюєте». Мені завжди здавалось, що саме на таких родинах тримається країна – порядні, роботящі, хазяйновиті, виховували дітей чемними і працьовитими.
Але звичайна яма на дорозі обірвала життя молодого подружжя і їхньої 14-річної донечки. Хоча вбивця не яма, вбивці ті, хто краде і збагачується на нашій крові, хто будує палаци і купує яхти… вбивці ті, хто десятиріччями обирає до влади мерзоту і хапуг, крадіїв і супостатів…
Ці ями будуть ще глибшими, а палаци ще вищими, якщо ми залишимось пасивними плакальниками … якщо будемо просто хитати головою, коли почуємо, що якійсь дитині не вистачає грошей на операцію… якщо просто зітхнемо, коли дізнаємось про неякісні продукти, якими нас отруюють… якщо мовчки переступимо через чергову яму на дорозі… якщо махнемо рукою на гроші, які повинні піти на будівництво якісних доріг, а пішли на дорогі іномарки, брендові сумки, коханок і палаци.
… Я не знаю, як і коли ми скажемо онукам, що їхньої Аліни більше немає. При наймі до весни малюків в село не привезуть, щоб вони не почули про смерть Алінки від сусідніх дітей…
Царство небесне нашій дорогій дівчинці Аліні та її мамі. Я щиро співчуваю бабусі Аліни — вона геть посивіла, поки чекала з АТО свого сина, дядю Аліни…Він, слава Богу, прийшов з війни живим.
І хіба хтось думав, що смерть наздожене рідних людей на мирній начебто дорозі, яку розтрощили паразити і паскуди, яких ми приводимо до влади?
Скільки буду жити, стільки буду молитися за душу цієї дівчинки і просити у Бога покарання можновладцям- злочинцям тут, на землі… для кожного, хто украв у народу хоч копійку.
Медовик для ледачих: навіть тісто не потрібно розкочувати