Блогерка та журналістка з Полтавщини Роза Тиманова переконана – україномовних в Україні значно менше, ніж російськомовних.
Про це вона написала у Facebook.
Журналістка розповіла, що неодноразово відчувала себе виродком серед інших, розмовляючи українською. Їй також неодноразово доводилося відмовлятися від вакансій, оскільки там вимагали знання та використання у роботі російської мови.
“Ви завше будете у меншості в Україні, якщо говорите українською.
Ви одразу се зрозумієте, коли вийдете за межі своєї інформаційної бульбашки, яку так ніжно плекаєте.
Люди України нормально живуть, спілкуючись московитською. Вона не є мовою агресора, вона є не менше, ніж рідною. Щоб ви не казали про нав’язану мову окупантам. Вони так не думають. І при тому можуть, звісно, бути непоганими людьми.
Тому що вона рідна, то вони її захищають.
Захищають рідне, отже, автоматично російське. І Московію теж. Так чи інакше.Особливо боляче се відчувається у великих містах, вкрай гостро – російськомовних. Одчуватимеш себе мало не виродком, бо надто контрастуєш, не рахуєшся з більшістю. Україномовні назви на подібному фоні сприймаються, як бутафорія для галочки.
Тому мені особисто так душно в Одесі, наприклад. Щоб дихати вільно мені потрібний україномовний простір.І далі.
Тебе бажатимуть обслужити російською, тобі буде складно знайти якісь товари українською, ти відмовлятимешся від багатьох вакансій, бо там вказана мова окупанта, як друга мова, якою потрібно буде користуватися у спілкуванні чи писати нею.
Досі лунатиме російськомовне музичне лайно в маршрутках та магазинах. Твої очі чіплятимуться на розкладки газет та журналів, де в меншості, звісно, видання українською.
Логічніше було б зливатися з натовпом, але мовна принциповість не дасть. Навіть не всі рідні чи близькі тебе розумітимуть у цьому питанні. Навіть хтось з них буде переходити у відповідь теж на російську, бо так говорить їхній співрозмовник.
І нічого з тим не зробити, а по серцю так боляче ріже.Тікатимеш у свою бульбашку, до своїх.
Радітимеш, що таких стає більше. Не лише в твоїй бульбашці, а загалом. І українського теж. І то цілком об’єктивно.
Дивитимешся українською, читатимеш українською, куплятимеш українське та українською, дітей вчитимеш державної та рідної по-справжньому. І йтимеш туди, де обслужать українською, де можна вільно працювати, не переходячи на мову ворога.
Ми, українськомовні, завше будемо в меншості, якщо таки не припинимо навалу московитської. Бодай маленькими кроками, як ми вже се робимо. Головне – не зупинятися.
І колись нас буде реальна більшість, а не меншість в Україні. Коли відділимось од Московії і мовно, і ментально та станемо українцями.”
Бiлoрyси з reоpгiївcькoю cтрiчкoю пpиїхaли в Бyкoвeль, те як їх зустріли, вoни зaпaм’ятaють нa вcе життя(вiдеo)