Мені дуже соромно, що я виховала таких дітей

У мене дорослі син і дочка, яких ми з чоловіком вивчили, допомогли купити житло і ще й онуків няньчили. Зараз я живу одна, чоловік пoмeр п’ять років тому.

Пенсія у мене невелика, ледве вистачає на все необхідне, а часом, коли куплю лiки, то буквально економлю на їжі.

Діти чудово знають, яка у мене пенсія, але жодного разу не запропонували допомогу.

Якось заїкнулася про те, щоб вони навпіл платили комуналку, адже квартира буде їм після мого відxоду з життя. Син зробив вигляд, що не зрозумів натяку, а дочка сказала, що свою квартиру оплачує насилу. Як в таке можна повірити, якщо вони щороку з сім’ями відпочивають за кордоном, і не в Єгипті, а на дорогих курортах. Є машини, які теж потребують догляду і вкладення грошей, але, тим не менше, їздити на роботу громадським транспортом не хочуть, не комфортно. А це все-таки була б значна економія.

Дочка любить кожен місяць купувати собі обновки, балують внучку грошима, на кишенькові витрати дають більше, ніж у мене пенсія. За сина взагалі мовчу, там всім розпоряджається невістка, і якби він навіть хотів допомогти, вона не дозволить.

Коли сусідка мені каже, що діти оплачують їй комуналку, привозять продукти і вже кілька років поспіль відправляють її на море, мені стає прикро, адже я не менше допомагала своїм дітям, ніж вона. Раніше я у неї позичала гроші, а тепер соромлюся, боюся, що вона запитає, чому діти не допомагають матеріально.

Я згадую, як нам з сестрою батьки допомагали всім, чим могли, але і ми дякували їм, ніколи з порожніми руками не їздили до них, крім продуктів купували вугілля і дрова на зиму, а пізніше і газ їм провели за свої гроші. Нам ніхто не натякав, ми самі знали, що так потрібно, а я мабуть, не змогла правильно виховати своїх дітей. Я б не проти переїхати до дочки на рік або два, а свою квартиру здавати, трохи зібрала б грошей, гляди і дожила б на них, але боюся сказати їй про це. Хоча квартира у них дозволяє, щоб жити там і мені.

Не знаю, як інші пенсіонери живуть на свої пенсії, у мене не виходить, хоча я дуже економна. Поки живий був чоловік, він навіть, пішовши на пенсію, продовжував працювати, але замість того, щоб трохи відкласти на старість, ми все віддавали дітям. Тоді їм було потрібніше. І ось така подяка з їх боку.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!