“Без паніки” або моя історія про коронавірус
На 12-13 день після повернення з Риму у мене з’явилися перші симптоми. Але біль у м’язах та слабкість я списала на крепатуру та перевтому. На вихідних перепочила і у вівторок прийшла на роботу. На роботі мені погіршало, я поїхала до додому. Біль у м’язах посилився, озноб, трохи піднялася температура, з’явилося легке покашлювання. Відлежалася – стало краще. Але за два дні біль посилився аж до судом, посилився кашель, стало важко дихати, хоч високої температури і не було. Тож я вдягнула маску і пішла до сімейного лікаря. Саме так тоді писали в новинах – “зверніться до сімейного лікаря”.
Лікарка, почувши мої розповідь, одразу викликала спецбригаду швидкої – підозра на #covid19. Вийшла з кабінету, за кілька хвилин повернулася з захисними халатами, масками, окулярами і т.д. для себе і медсестри. Я весь цей час сиділа у куточку на кушетці, не наближаючись ближче ніж метри на півтора. Огляд лікарка проводила вже в “екіпіровці”.
Тим часом у відділенні трохи почалася паніка, бо це перший такий випадок у них. На таку ситуацію лікарі мають протокол дій. Згідно з ним, я і всі контактні особи маємо сидіти в кабінеті, із зачиненими вікнами, чекати на приїзд спецбригади швидкої. Якщо коронавірус підтверджується, контактні особи – на карантин, кабінет – на обробку.
Швидка приїхала майже за півтори години – спецбригад мало, викликів багато. Забрали до Олександрівської лікарні – саме там в інфекційному відділенні роблять тести (ще сказали, що у 4ту возили, але на той момент – тільки в Олександрівську).
Там я переповіла все, що вже розказала лікарці, включно зі списком контактних осіб, повторно обстежили. Зробили експрес-тест: результат – НЕГАТИВНИЙ. Але, як мені підказують, експрес-тест дає інфо про наявність антитіл, який може спочатку не бути. Тому поки поставили діагноз “гострий бронхіт”, а кров також відправили на лабораторний аналіз (результату ще немає). Незалежно від результату – 2 тижні карантину (а машину швидкої, в якій мене везли, – на обробку до наступного виїзду). Запропонували шпиталізацю або самоізоляцію вдома, я обрала другий варіант. Лікування дистанційно розписала сімейна лікарка, її ж маю інформувати про свій стан.
Чому я все це написала? Можливо, цей досвід буде для когось корисним. Отже:
Якщо ви маєте симптоми, характерні для коронавірусу, ТА прибули з країни ризику, або контактували з прибулими – проконсультуйтеся зі своїм лікарем ПО ТЕЛЕФОНУ, НЕ йдіть в поліклініку. Якщо лікар скаже (тобто, за наявності ОБОХ ФАКТОРІВ: симптоми + зона ризику) – викликайте швидку. Обмежте контакти з оточенням. Вдягніть маску (вони саме для цього, НЕ для здорових).
НЕ біжіть самостійно в лікарню (Олександрівську чи іншу) – вас не приймуть, лише зі швидкої. Там уже відлагоджений механізм прийому, щоб потенційні хворі не контактували з оточенням. Впускають по одному, в супроводі лікарів швидкої. 12.03, коли з’явилася інформація, що привезли тести, під Олександрівською зібрався натовп охочих “купити тести”. Тому поліція біля корпусу теж чергує.
НЕ приймайте жарознижувальні чи якісь порошки-таблетки, які збивають температуру чи симптоми – є ризик приховати симптоми і пропустити початок хвороби.
Навіть якщо експрес-тест негативний, все одно ризик є. Він не дає 100% гарантії, лише показує наявність антитіл, які могли не встигнути виробитися. Сказали сидіти на карантині/в самоізоляції – сидіть. Чекайте на результати лабораторного.
Додаю рекомендації (на фото), які мені дали. Актуальні і для хворих, і для тих, хто на обсервації.
Будьте терплячішими до медпрацівників. Всі, з ким я вчора стикнулася, діяли максимально професійно. Викликів багато, персоналу мало, працюють на повну, ще й у незручній екіпіровці. Поки я чекала, коли чоловік забере мене з лікарні, швидкі під’їждали буквально кожні 5 хвилин. Швидка, в якій мене везли, навіть з проблисковими і сиреною, ледве “продиралася” крізь затор (водії, єпрст, пропускайте швидкі!). Випадок не важкий, але ж – втрата часу.
Так, не все у нас робиться добре. Замало бригад, замало прийомних відділень, замало тестів, не кажучи вже про обладнання для екстренних випадків. А ще менше інформації, і це – головна проблема. Тому репост, пліз, шолі.
«Ти схожа на сiльcьку бaбу», – чую я щодня. Свекруха мене нiкoли не любила. Щоб я не робила, їй не подобаєся. Не так прасую сорочки, речі брудні, весь будинок в пилу. Коли я зaвaгiтнiла, думала все зміниться. Та коли наpoдила дитину, вона мені сказала, що її син мене залишить