101-літній Іван Залужний: «Я мушу дожити до НАШОЇ ПЕРЕМОГИ»

Ветеран Другої світової війни із Запоріжжя, який втратив у боях на Сході єдиного внука, у такому поважному віці воює в тилу з інформаційними атаками російського агресора

ОНУК ВІДКЛАВ ВЕСІЛЛЯ, БО ПІШОВ ВОЮВАТИ

Бути відомим всій Україні цей дідусь заслуговував зовсім не через трагічні події, які прийшли в його родину у 2014 році. Він, ветеран Другої світової війни, капітан 1-го рангу Військово-морських сил СРСР, учасник битви під Сталінградом, який дожив до наших днів при ясному розумі й доброму здоров’ї, уже сам по собі є сенсацією. Його життя вмістило чи не всі випробування, що випали на долю українського народу. Та навіть у найстрашнішому сні йому не уявлялося, що вдруге на своєму віку бачитиме справжню війну і ще й утратить на ній нащадка.

23-річний лейтенант Іван Гутнік-Залужний закінчив магістратуру Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій, працював на керівній посаді в будівельній фірмі. Заробляв непогано, допомагав матері Галині, планував весілля. І дуже любив діда. На знак того, що Іван-старший є для нього авторитетом, навіть додав до успадкованого батькового прізвища Гутнік другу частинку «Залужний».

Під час зустрічі 8 травня 2019 року з новообраним Президентом України Володимиром Зеленським і зв’язковою УПА Параскевою Зеленчук-Потяк Іван Залужний заявив, щоб виграти в російського агресора і здобути перемогу.

Коли на Сході розпочалися бойові дії, хлопець відклав уже призначене весілля і пішов на фронт. Командував взводом Нацгвардії. Крім того, організував за допомогою соціальних мереж «народне» постачання засобів захисту та зв’язку, іншого спорядження. Під час обстрілу блокпоста біля Амвросіївки Донецької області 10 серпня 2014 року отримав вогнепальне поранення. Життя юнака, яке мало бути довгим і щасливим, обірвалося.

ЗВІДУСІЛЬ СЛАЛИ ТИСЯЧІ ЛИСТІВ, А ПУТІН МОВЧАВ

Коли до інтернету потрапили кадри, де сивочолий ветеран, який сам вижив у війні, плаче над труною молодого хлопця, байдужих до цієї драми не лишилося. Саме тоді про Івана Залужного дізналися, без перебільшення, в усьому світі. Його промову на похороні неможливо слухати без сліз. Він сміливо та безапеляційно назвав російського президента головним винуватцем і своєї особистої трагедії, і біди для цілої країни. Заодно звернувся ще й до побратимів, з якими пройшов фронти Другої світової: «Дорогі друзі, ми ділили хліб навпіл, ми одну цигарку курили на 20 чоловік. Ми один одного захищали і разом лежали в окопах. А тепер завдяки Путіну ветерани-росіяни посилають сюди своїх онуків, які вбивають наших».

«Путін, що ж ти робиш?! Усе тобі мало! Ви Крим взяли. Мало?.. Тепер тобі що, Луганськ потрібен? Донецьк потрібен? Уся Україна потрібна?» — ​казав Залужний поруч із труною внука.

Самому ж президенту-диктатору дісталися менш сентиментальні слова: «Путін, що ж ти робиш?! Усе тобі мало! Ви Крим взяли. Мало?.. Тепер тобі що, Луганськ потрібен? Донецьк потрібен? Уся Україна потрібна?» — ​казав Залужний поруч із труною внука.

Керманич Росії, звісно, не відреагував на звернення. Але дехто з побратимів ветерана відгукнувся. Один із них написав, що й вони якоюсь мірою винні у тому, що допустили, аби «на нашій землі виріс такий отруйний гриб, як президент Путін». А загалом листів зі словами підтримки старенькому тоді надійшло понад тисячу. Їх родина і досі зберігає у чималеньких коробках.

«ТЕПЕР ВОЮЮ В ТИЛУ»

Як не прикро, але смерть онука якоюсь мірою продовжила життя Івану Залужному. Сімейна трагедія ще більше мобілізувала його патріотичний дух, який і так ніколи не згасав. Сам старенький каже, що тепер воює в тилу з інформаційними атаками сусіда-агресора і обов’язково мусить дочекатися нашої перемоги, яку так хотів відзначити з улюбленим онуком.

У 2017-му ветеран разом зі стрільцем УПА Степаном Петрашем стали обличчями Дня пам’яті і примирення. Вони доводили, що перемога над нацизмом є спільною для всіх частин України, вона не розділяє, а об’єднує. Не оминув увагою вояка і новий глава держави Володимир Зеленський. У вже традиційному для себе стилі він у цей самий травневий день виставив на сторінці в соціальних мережах фото з Іваном Залужним та Параскевою Зеленчук-Потяк, яка у 13 літ стала зв’язковою в УПА.

Поза фотозйомками ветеран теж залишається ще тим живчиком. У травні цього року він відзначив 101-й день народження. З нагоди свята дідусь ще хвацько покружляв у танку жіночку під мелодію з фільму «Весна на Зарічній вулиці». Запевняє, що йому поталанило у житті й він щаслива людина: «Довголіття залежить насамперед відсотків так на 60, від батьків, спадковості. Решта вже від нас самих. Я, наприклад, не курю. Одразу після війни кинув. Не п’ю. Хоча дозволяю собі інколи дві-три чарки, а от більше не можна. Здорова їжа, активне життя й спорт».

Гостей традиційно приймав на своїй дачі, що у Запоріжжі майже на березі Дніпра. Там він живе й займається садівництвом уже понад 50 літ. Часто приїздить на кладовище до Івана-молодшого. Через два роки після його загибелі у Запоріжжі вулицю Червоної кінноти в Дніпровському районі перейменували на вулицю Івана Гутніка-Залужного.

ДОВІДКА:

Іван ЗАЛУЖНИЙ — ​уродженець Дніпропетровської області. У шкільні роки пережив Голодомор. Доросле життя починав на Запоріжжі. Звідси пішов в армію. Для нього війна почалася ще 1938-го, з боїв на озері Хасан, де відбулися зіткнення між радянськими військами та Японією. Брав участь у боях Другої світової. Контужений під час Сталінградської битви. Закінчував бойовий шлях у 1945-му знову на Далекому Сході. Нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Богдана Хмельницького III ступеня, має кілька десятків медалей за звільнення міст.

Джерело: neskorena-nacia.com.ua