Існує стереотип, що саме жінки нібито найчастіше стають жертвами торгівлі людьми. І при цьому йдеться про сексуальну експлуатацію. Втім, реальна статистика свідчить про зворотне.
Так, 90% випадків торгівлі людьми – це трудова експлуатація, зокрема рабство. При цьому дві третини постраждалих – чоловіки. Такі дані наводить Міжнародна організація з міграції (МОМ).
BBC News Україна досліджувала, як це відбувається.
Рабство існує у кожному великому місті Британії – слідчі Непоодинокі випадки
У червні цього року національна поліція звільнила 30 українських громадян із рабства на консервному заводі в Овідіопольському районі Одеської області.
У квітні Луцький міськрайонний суд виніс вирок одному з організаторів трудової експлуатації дев’ятьох чоловіків на сміттєзвалищі під Нововолинськом. Громадян, що розмовляли лише угорською, примушували сортувати сміття в 2010-2012 роках. Розраховувалися горілкою. Керівництво сміттєзвалища змінили, але до кримінальної відповідальності не притягли.
І це – не поодинокі випадки. Трудова експлуатація, чи навіть і рабство, саме чоловіків набирає обертів упродовж останніх семи років, як наголошують експерти.
Таке трапляється як в Україні, так і за кордоном: у Росії, Польщі, Чехії, Італії та інших країнах.
“Тайга. Мінус 35 градусів. Ти виходиш – навкруги ліс. Ітимеш дві-три години – і куди? Кілометраж там достатньо великий. Тільки технікою можна проїхати. Нам повезло, що був заведений і прогрітий тягач. На ньому ми й втекли”, – так розповідає про свій досвід роботи на лісоповалі в Красноярському краю Василь.
Холодний брудний барак у глибині тайги. Питну воду доводиться отримувати зі снігу. На сніданок, обід та вечерю – самі макарони. Жодного шматочка м’яса чи риби, жодних молочних продуктів.
Валити й рубати ліс треба по 14-16 годин щодня без вихідних. Колеги по роботі, крім земляків-українців, – в основному колишні ув’язнені з сибірських колоній. Жодного мобільного зв’язку. Причому ті, хто їхав сюди на заробітки, знав, що його в тайзі не буде. Це не зупиняло.
Їм обіцяли платити тисячу доларів щомісяця, але потім заявили, що всі мають відпрацювати по 500 доларів, витрачені на їхню дорогу в нетрі тайги. І, звісно, відібрали документи.
Десятеро українців опинилися в повній ізоляції посеред високих сосен і снігових кочугурів. Вони не уявляли собі, що все може обернутися так.
Українські чоловіки занадто часто легковажать правилами безпеки, їдучи на заробітки, не допускаючи навіть думки, що можуть опинитися в рабстві Російські громадяни, звільнені з місць позбавлення волі, любили випити спиртного. У горілчаному чаду їм було легше переносити реальність життя й роботи на лісовирубках.
“У них не було вибору”, – каже Василь. В українців же була одна-єдина альтернатива – втекти й повернутися додому.
Це все сталося в 2012-2013 роках. Хлопець збирався одружуватися, потрібні були кошти. Знайти роботу з достойною платнею вдома йому не вдавалося. А тут якраз знайомий розповів, що зміг добре заробити на сибірському лісоповалі. А чом би й ні?
Тоді Василь не перевірив інформацію про свого майбутнього “працедавця” з Красноярського краю. Втім, переконаний, що навіть якби й доклав зусиль, правди не дізнався б.
Рабство в ХХІ столітті
Важко повірити, що в ХХІ столітті можливе справжнє рабство. Але воно існує. Коли з людиною поводяться, мов з річчю, коли над нею “здійснюються атрибути права власності”, то, власне, це воно і є. Так цей феномен визначає Конвенція про рабство від 1926 року. Його забороняє ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рабство є різновидом трудової експлуатації – більш широкого юридичного поняття, що, своєю чергою, є формою торгівлі людьми.
Не будь-які важкі й несправедливі умови праці є трудовою експлуатацією, пояснює Віктор Вальчук, правозахисник, голова правління ГО “Велес+”. Він захищає права постраждалих.
Така експлуатація виникає тоді, коли в людини забирають документи, вона проживає в нелюдських умовах, щодо неї чиняють фізичне чи психологічне насильство, не платять за роботу й позбавляють свободи пересування.
Чому чоловіки? За оцінками представництва МОМ в Україні, протягом 2014-2017 років від торгівлі людьми постраждали 60 900 українців. Війна на Донбасі й хронічна економічна криза підштовхують насамперед чоловіків погоджуватися на сумнівні пропозиції роботи.
Як не дивно, саме чоловіки виявляються менш захищеними перед такими небезпеками, ніж жінки. Через те, що більш упевнені в собі й поводяться менш обережно, коли шукають роботу, особливо за кордоном.
В Україні в таку халепу потрапляють частіше бездомні та інші найбільш соціально незахищені чоловіки. Але за її межами біда стається часто з тими, хто, здавалося б, не має бути в групі ризику.
Так, за даними МОМ, 24 % постраждалих від трудової експлуатації українських чоловіків мають вищу освіту. 71% з них мешкають в обласних центрах. Понад половині з них – від 18 до 35 років.
Чоловіки не завжди усвідомлюють, що стали жертвою торгівлі людьми, або ж не розповідають нікому про це, навіть найближчим людям “Чоловіки не можуть себе ідентифікувати. Вони не усвідомлюють, що постраждали. Як це вся їхня будівельна бригада, десять дорослих чоловік – усі постраждалі від торгівлі людьми?” – розповідає Віктор Вальчук.
“Заганяли в підвал і тримали по три години” Ті з них, з ким вдалося поспілкуватися BBC News Україна, визнають: вони не могли собі уявити навіть у нічному жахітті, що таке може статися. Надто коли йдеться не про сибірський лісоповал, а про роботу, приміром, на складі неподалік Варшави, столиці країни ЄС.
“Нас закрили в кімнаті. Ми питали, чому нам не платять. Більш ініціативні отримали трохи по голові кийками. І ми вже сиділи й сподівалися, щоб нас не чіпали. Кілька разів було також таке, що заганяли в підвал і тримали там по три години. Певно, в цей час були якісь перевірки”, – розповідає Віктор.
Він вирушив до Польщі разом із півсотнею українців. П’ята частина з них мали вищу освіту. Вони повірили словам знайомого водія-посередника. Той не брав грошей наперед за перевезення – це викликало симпатію до нього. Здавалося, що мають справу з чесною людиною.
Зрештою, опинилися на ізольованому від зовнішнього світу складі домашньої техніки. По приїзді почули, що мають два місяці гарувати безкоштовно, аби відпрацювати гроші за дорогу. Жили в пошарпаному гуртожитку. Працювали, як і на сибірському лісоповалі, по 14 годин на добу без вихідних.
Були переконані, що втекти без документів і грошей не зможуть. Склад пильно охоронявся.
Перформанс проти рабства в центрі Києва, 27 липня 2017 року За кожними дев’ятьма працівниками стежив один наглядач, неодмінно російськомовний. Якогось людського контакту з ним у працівників не було. Навпаки, з ними поводилися жорстко, за словами Віктора, справді, як з рабами. Коли почали ставити запитання, у всіх відібрали мобільні телефони.
І коли справи почали здаватися відверто безнадійними, після місяця такої експлуатації раптом їх усіх зібрали й відправили автобусом до кордону з Україною. Звертатися в польську поліцію ніхто з них не наважився. Переймалися, як би живими швидше повернутися в Україну.
Це трапилося в листопаді 2015-го й виглядало, як добре налагоджена схема, коли групу заробітчан завозять на місяць, експлуатують безкоштовно й так само швидко вивозять. Далі мала бути нова “партія рабів”.
Чоловіки розповідають, що після пережитого найважче – знову повірити в свої сили, знайти себе, впоратися психологічно з почуттям, які викликає така невдача.
До цього варто додати проблеми зі здоров’ям, як наслідок рабської праці, поганого харчування, хронічного стресу.
“Я не бачив, щоб хтось повернувся звідти здоровим”, – відзначає Віктор Вальчук.
Саме тому постраждалі від торгівлі людьми мають право на допомогу як з боку держави, так і міжнародних організацій, як-от МОМ. Для цього мають отримати відповідний статус.
МОМ реалізує цілу програму реінтеграції. Вона включає зокрема психологічну допомогу й навчання.
Правозахисники визнають, що реальні масштаби трудової експлуатації можуть перевищувати статистику в рази.
У довгостроковій перспективі найдієвіше вирішення проблеми – розбудова української економіки. У короткостроковій – профілактика явища, кажуть фахівці.
Ось кілька простих кроків, які можуть допомогти убезпечитися від трудової експлуатації.
Що варто зробити: Шукаючи роботу за допомогою посередників, уточнити, чи фірма має ліцензію. Це можна зробити в “Переліку фірм, які отримали ліцензію на працевлаштування за кордоном” на веб-сторінці Державної служби зайнятості України. Перевірити, чи в роботодавця є сайт, за якою адресою розташована ця фірма. Можна скористатися інструментом Google Earth, щоб побачити її місцезнаходження та околиці. Зателефонувати й перевірити, чи хтось взагалі візьме слухавку. Роботодавця можна перевірити також у державних реєстрах. Приміром, у Польщі це REGON, реєстр суб’єктів національної економіки; у Росії – єдиний реєстр суб’єктів малого та середнього підприємництва. Довіряти свої документи лише уповноваженим посадовим особам (працівники прикордонних служб, митниці, поліції). У жодному разі не передавати їх посередникам чи працедавцям для “реєстрації”. Зібрати контактну інформацію про посольства та консульства України в країні перебування й зареєструватися там, якщо перебуватимете за кордоном довше ніж три місяці. Зробити копії всіх своїх документів (віза, закордонний паспорт, запрошення, трудовий договір, страховий поліс). Один екземпляр копій, а також своє свіже фото та контактну інформацію роботодавця слід залишити рідним. Підтримувати постійний контакт із рідними. Не погоджуватися на такі умови праці, за яких у вас не буде мобільного зв’язку. Мовляв, там, де працюватимете, “немає мережі”. Домовитися з рідними в Україні про кодове слово. Якщо ви його використаєте в розмові, це означатиме, що ви в небезпеці. Імена постраждалих від трудової експлуатації в Красноярському краю Росії та в Польщі змінено.
Закриття Лікарень! Важкий Діагноз Медичної Реформи, Який Ніхто Не Лікує. Покажіть Це Зеленському!